Клавесин – інструмент тієї епохи, коли люди носили перуки і пишні сукні. Але сьогодні говоримо з леді, яка, хоч і не їздить каретою, все ж, відчуває цей інструмент так, ніби вона родом із Бароко.
Наталія Сікорська. Грає на клавесині, настроює його та вивчає історію клавесинної музики. Вона – справжній клавесинний експерт. А нещодавно виграла престижний міжнародний конкурс клавесиністів імені Ванди Ландовської в Італії. Щиро вітаємо з перемогою і цікавимося особливостями творчості клавесинної Майстрині.
Музикант.укр: Розкажіть, як би Ви охарактеризували дух та енергетику старовинної клавесинної музики? В чому її чарівність, в чому “кайф” такої музики?
Наталія Сікорська: Як на мене, музика, що написана для клавесина, не вкладається в якусь одну єдину концепцію.
В клавесинній музиці відобразився мінливий і неоднорідний музичний всесвіт, сповнений пошуків, відкриттів, експериментів, сміливих ідей. Мусимо пригадати, що для клавесина писали музику впродовж, мінімум, двох століть. І художні уявлення митців були дуже різними, вони були обумовлені зовсім несхожими контекстами та обставинами життя. Тож, описати концепцію клавесинної музики в одному ствердженні неможливо.
Але головне – щоб слух, “зіпсований” децибелами сучасності, призвичаївся до клавесинного звуку.
Ще хочу сказати, що виконання музики сімнадцятого-вісімнадцятого століть передбачає велику маневреність виконавських рішень та прийомів (я свідомо не використовую слово «імпровізаційність»). Така інваріантність для кожного створює передчуття "стрибка в невідоме".
Природа клавесинного звука дозволяє в певному сенсі “бавитись” із фактурою, до того ж, можна використовувати можливості різних регістрів. Пам'ятаєте історичний анекдот про те, як у Паганіні рвались струни, а він продовжував грати? Взагалі-то – це абсолютно барокова ідея. Якщо знаєш інструмент і можливості музичної матерії, то за гострої необхідності можеш заграти, навіть, якщо плектри твердішають від холоду чи ламаються, а струни рвуться або розстроюються від температури та вологості.
Музикант.укр: Чи є у Вас улюблені клавесиністи? Хто? Кого би Ви рекомендували послухати?
Наталія Сікорська: Це непросте запитання, і тут мої смаки дуже рухливі. Сьогодні – це одні фігури, а вчора і позавчора були інші. Зараз реєструємо чергове “крещендо” клавесинних віртуозів, нас тепер дуже багато у світі. Ось нещодавно, наприклад, мене підкорило мистецтво однієї французької клавесиністки, Віолен Кошар. В світі клавесинної гри двадцятого століття такою постаттю був, безумовно, Густав Леонхардт. Багато імен хочеться назвати, але не люблю списків. Кому захочеться, той зараз однім кліком знайде мільйон посилань. Скотт Росс. П’єр Антай. Роберт Хілл.
Музикант.укр: Чи є для Вас якась особливо близька клавесинна музика? Можливо, це певний період, можливо, французька чи італійська музика, чи, може, певний композитор або конкретні твори?
Наталія Сікорська: Можна було б сказати, що мені більш близькі твори, генетично пов’язані з італійською ренесансною і ранньобароковою культурою. Це так, якби не було на світі ансамблевої музики Йоганна Себастьяна Баха (включно з концертними формами). В ній є відчуття Сім’ї. Тільки з музикантами “однієї групи крові” можна її грати. Пару разів в житті мені поталанило. Але це рідкісне везіння і збіг багатьох обставин. Тож, я не особливо розраховую на повторення.
Музикант.укр: На яких інструментах Ви граєте? Наскільки складною є ситуація з потрібними для виконання клавесинами в Україні?
Наталія Сікорська: Тільки з дві тисячі одинадцятого граю на власному майстровому клавесині – копії двох-мануального клавесину Йоганна Рюккерса тисяча шістсот дванадцятого року. До того понад десять років користувалась нагодами, щоб пограти на консерваторському інструменті, виїжджала за кордон на майстер-класи, шукала різні можливості. А в більшості випадків, як і всі пострадянські клавесиністи, ще з дев’яносто сьомого року була щаслива опановувати репертуар на двох фальш-моделях клавесинів фірми Ліндхольм.
В принципі, за афішами наших нечисленних концертних залів видно, що ситуація з клавесинами у нас дійсно не дуже оптимістична. А інколи це ще й чутно. П’ять-шість інструментів, що відповідають умовним стандартам, знаходяться в приватній власності клавесиністів, які на них і грають при нагоді, в разі запрошення їх в програми концертних організацій.
Хороший інструмент є в Харківській філармонії. Якби був належний догляд, то й клавесин в Національному будинку органної та камерної музики був би дуже хороший. Але клавесинів класу інструментів Брюса Кеннеді (визнаний світовий лідер виготовлення копій клавесинів) в Україні досі не було.
Ніколи не могла спокійно працювати на розстроєних інструментах, з непрацюючою механікою. Для клавесиніста це питання вирішується простіше, ніж для піаніста. П'ятнадцять-двадцять хвилин перед заняттями, – і буде порядок. Про які мистецькі категорії можна думати в звуковисотному і тембровому хаосі?
Якби хтось хотів по-справжньому розвивати цю спеціалізацію, то потрібні були б копії всіх типів інструментів, чи хоча б основних: старого італійського одно-мануального, верджинала, французького раннього одно-мануального, нідерландських одно- і двох-мануального, французького двох-мануального вісімнадцятого століття, німецького (копія Метке) двох-мануального...
Музикант.укр: Розкажіть про свій проект «Екологія звуку». Як народилась ідея цього проекту?
Наталія Сікорська: Проект «Екологія звуку» був задуманий давно, як платформа для об’єднання музикантів, які цілеспрямовано опановують та практикують виконавство на старовинних інструментах, такий собі Коллегіум Музікум. Ця мета була реалізована лише частково впродовж майже двох сезонів в музейному просторі так званого Будинку Петра Першого на Подолі.
Мабуть, така ідея спізнилась на тридцять-сорок років. Всі професійні музиканти відчувають, наскільки мистецький дальтонізм притаманний сьогоденню. Спрацьовують, насамперед, потужні проекти для тисячних аудиторій з великим складом учасників, “заморськими” гостями на перших ролях, адже зараз часи шоу і конкурентних способів подачі. Музикування як розрада і відпочинок у повсякденні, як елітарне задоволення і підтримання середовища для спілкування зараз не в тренді. В таких умовах складно знайти мотивацію для специфічних мистецьких об’єднань. Я вважаю, що для Києва важливо мати такий осередок, щоб налагодити контакт з аудиторією, створити коло шанувальників і знавців давніх шедеврів.
Музикант.укр: Яка спільна концепція та мета всіх концертів? Яким чином будуєте програми, за якими принципами?
Наталія Сікорська: Наразі я продовжую проект в дещо зміненому форматі в музичному салоні Уваровського дому в Ворзелі. Це сольні клавесинні програми з розповідями, які я готую за власною системою розробки коментарів. В них синтезовані історичні, музикознавчі, біографічні, інструментально-виконавські, загальні мистецтвознавчі аспекти досліджень. Мої розповіді за стилем далекі від лекторського пафосу. Вони спрямовані на те, щоб привернути увагу слухача до впливового автора, найбільш цікавого в тому чи іншому творі або стилі.
З травня реалізовано три програми: «Музичні дуелі: Двобій в палаццо кардинала Оттобоні», «Музична Трансальпіна сімнадцятого століття», «Паризьке крещендо віртуозів». В неділю, 25-го червня, прозвучала програма з музикою італійських клавіристів і англійських верджиналістів кінця шістнадцятого – початку сімнадцятого століть.
Музикант.укр: Які наступні концерти проекту є в найближчій перспективі або плануються?
Наталія Сікорська: На 15-те липня запланований концерт «Ідеї Реформації в музиці німецького Бароко». Чесно кажучи, публіка, що приходить у Ворзелі на концерти, – це подарунок долі. Спілкування з людьми на такій ноті довіри – це справжнє щастя.
Музикант.укр: Як Ви ставитеся до цифрових клавесинів? Чи граєте на таких?
Наталія Сікорська: Вже з відповіді на перше запитання інтерв’ю зрозуміло, що я особисто ніколи не планувала грати на електричних інструментах. Вони для якоїсь іншої діяльності. Скажуть, що це спростить процес перевезень, репетицій і так далі. Можливо. Але я не готова до цього спрощення. Мені поряд з клавесином не вдається ставити перед собою комерційні цілі, але хочеться пізнавати, вдосконалюватись, лікуватись і спілкуватись. Ескейпізм? Так. Однозначно. Хтось їде до Індії і провадити духовні практики, щоб повернути себе і повернутись до людей кращим. Хтось робить гімнастику глибокого дихання. В мене є опора в старовинному мистецтві та науці. Мене це тримає.
Музикант.укр: Ви – також і клавесинний реконструктор-майстер. Це доволі незвично – жінка-майстер: як Ви до цього прийшли?
Наталія Сікорська: Насправді це помилкова трактовка. Якщо я можу вважати себе майстровою людиною, то тільки в сенсі вирішення питань настроювання та дрібного ремонту складових механіки. Мій тато все життя щось фантастичне створює своїми, тож руки у мене до всяких викруток, ножівок та іншого приладдя стоять як треба.
Музикант.укр: Над яким інструментом працюєте зараз – що в процесі роботи, і в чому складнощі?
Наталія Сікорська: Планувати реставраційні роботи привезеного молоточкового клавіру мені допомагають мої друзі – справжні майстри. А виконання відповідальних робіт зараз взяв на себе Вадим Вікснін, відомий київський музичний майстер.
Музикант.укр: Ви захистили дисертацію на надзвичайно цікаву тему «Клавірна музика Бароко в редакціях другої половини дев’ятнадцятого століття: становлення історичного виконавства». Історичне виконавство – що це таке? В чому його сутність та особливості? Який матеріал Ви обрали для роботи та як до нього підійшли?
Наталія Сікорська: В точній назві роботи – «становлення історично інформованого виконавства». Такий термін, замість назви «музична автентика», приблизно два десятиліття тому увійшов у професійний лексикон. Він визначає діяльність синтетичного музикознавчо-виконавського напряму, в якому відтворюються різні аспекти старовинного музикування, від інструментарію до особливостей музичного мислення і естетики специфічних засобів виразності (на сайті Національної музичної академії імені Чайковського опубліковано повний текст моєї роботи).
Один з центральних висновків – у другій половині дев’ятнадцятого століття старовинна музична спадщина засвоювалась окремими діячами з тими самими інтенціями і підходами, які пізніше стали центральними для розвитку напрямку автентичного, чи, інакше, історичного виконавства.
Музикант.укр: Ще раз щиро вітаємо з перемогою у конкурсі імені Ванди Ландовської. Якою була атмосфера?
Наталія Сікорська: Атмосфера була прекрасною. Цей конкурс придумали і організували музиканти, які по-справжньому вболівають за продовження і виживання нашої музичної мови. Їх надихає директорка фестивалю і конкурсу імені Ванди Ландовської, клавесиністка Маргеріта Порфідо.
Створено кілька категорій для учасників різного віку, різного рівня освіти. Слухати, як малеча грає на клавесині – незрівняна втіха. Вони такі природні і емоційні, і дехто просто з блискавичним мисленням і точним слухом та чуттям, що й потрібно для нашої професії. Я не планувала заздалегідь цю поїздку на конкурс. Я рідко можу спланувати якісь поїздки в особистих справах. А тут збіг обставин: вихідні та квиток супердешевий знайшовся. Вирішила взяти участь у головній категорії – «Премія Ванди Ландовської» (сольна програма виконавців без вікового обмеження). Вийшло практично як імпровізація, хоча дуже добре підготовлена.
Музикант.укр: Як, на Вашу думку, конкурс впливає на ріст і розвиток учасників?
Наталія Сікорська: На розвиток, насамперед, впливає середовище. На будь-якому конкурсі завжди можна почути і відчути рівень та майстерність колег. А перемогу в більшості випадків забезпечує внутрішня дисципліна, концентрація, вміння розрахувати, вибудувати програму, керувати енергетикою свого публічного “висловлення”. Інколи працює фактор фону. Але це все і так всім відомо.
Музикант.укр: На Вашу думку, за якими критеріями оцінюється гра клавесиністів? Які виконавські моменти слухач повинен “ловити” і на що звертати увагу, коли слухає клавесинну музику?
Наталія Сікорська: Це дуже цікаве запитання. Вважаю, що центральний критерій – поєднання пластичності, гнучкості музичних фраз, органічно наповнених афектами, їх детальна артикуляційна проробка. А також – це музична дисципліна, що виявляється в темпових константах або їх свідомому уникненні, в “промальованості” границь синтаксичних конструкцій. Так чи інакше, якщо Ви чуєте безперервний одноманітний потік звуків, який викликає асоціацію з шумом друкарської машинки, можете сміливо діставати номерок і йти до гардеробу.
Не потрібно оцінювати гру за положенням корпусу і поведінкою клавесиніста під час гри. Наш інструмент обмежує виконавця в зовнішніх артистичних ефектах, наприклад, спонтанних розгойдуваннях, поворотах корпусу і голови, бо мануальна техніка дуже складна. Деякі твори ставлять такі завдання для вправності і точності, що на думку приходять порівняння з цирковим мистецтвом. Інколи афект п’єси настільки динамічний, що піддаєшся імпульсу і миттєво “розплачуєшся” за це неточним ритмом або текстовою помилкою, неохайним звучанням. Щоразу доводиться вирішувати, що важливіше…
Принципово: якщо на концерті Ви замислились, а не роздратувались – виконавець чудовий!
Написати коментар