Валентин Сильвестров – це один з тих людей, про кого сьогодні повинен знати кожен. Бо він геній. І хоча неможливо виміряти геніальність, але генія відчувають завжди і всі – це чують в його музиці.

За два дні український композитор Валентин Васильович Сильвестров відзначатиме день народження – 80-річний ювілей! Це чудова нагода згадати і ще раз послухати його музику.

А чи знали Ви, що:

• Він не вчився в музичній школі.
• Написав власний варіант гімну України.
• Живе на лівому березі Дніпра і не хоче ніколи й нізащо звідти переїжджати – просто дуже любить Дніпро.
• Ніколи не був байдужий у ставленні до влади, до “правлячої системи”.

• Він через музику відверто конфліктував з офіційною радянською тоталітарною системою. І йому це вдавалося, незважаючи на те, що: по-перше, були проблеми з захистом диплому; по-друге, пізніше його взагалі виключили зі Спілки композиторів і геніальний (!) композитор не міг працювати, його музику не виконували: «…за радянського режиму, якщо ти не той акорд взяв, на тебе чекали гоніння. Виходить, надавалося цьому якесь значення, нехай негативне, але ти відчував, що взяв не той акорд. І ти відчував свою велич, нехай негативну. А зараз – візьми той акорд, чи не той, ніхто на тебе уваги не зверне».
• Активний учасник революції гідності. Особисто характеризував дореволюційну українську владу.
• «Постлюдія» Валентина Сильвестрова звучить в одному з фільмів Франсуа Озона.
• Він не встигає записати все, що створив у голові. Композитор, який не може зупинитися, – пише багатель, а потім ще багатель, і ще, і ще, і ще, і десятки багателей. Пише хор на слова Шевченка, а потім знову інший хор на ті ж слова Шевченка, а потім цикл, а потім дописує ще хори до циклу. І так постійно…
• Забуває зняти з вогню чайник. Донька розповідає: «Завжди вранці відбувається одне й теж саме – він приходить, ставить чайник, поки чайник закипить – нічого робити, а поки нічого робити, потрібно швиденько встигнути записати мелодії, які крутяться в голові, поки записує, захоплюється, чайник згорає. Чайник многострадальний».

• Поезію Шевченка прирівнює до Давидових псалмів і вважає, що вона повинна звучати у храмі.
• Часто хвилюється, що не впізнає своєї музики на концерті, тому що дуже вимогливо ставиться до виконавців (але Ви тільки спробуйте не заспівати в одному такті спочатку два піано («pp»), потім «pppр», а потім «ррррр»).
• Його музика не тільки називається тихою. Вона дійсно тиха. Буває за всі 20-30 сторінок нот Ви не знайдете жодної позначки «форте».
• Любив все життя тільки одну жінку, одну Ларису. Тільки Ларису. Після її смерті в 1996 році написав «Реквієм для Лариси».
• І завтра, і післязавтра, і після-післязавтра Ви можете приходити на концерти, де буде звучати тільки і тільки музика Валентина Сильвестрова.
• Насправді досить рідко визнає те, що про нього пишуть музикознавці та журналісти. Зате багато розповідає про свою музику сам. Навіть, існує книга («Дочекатися музики»), яка складається повністю з таких розповідей.