«Музикант» продовжує знайомити Вас із цікавими особистостями, які зробили свій внесок у розвиток музичної культури України.

Богумил Воячек, за походженням чех, більшу частину життя прожив у Києві. Тому тут його також називали ще й Федором Івановичем. Він був контрабасистом, композитором та диригентом, прожив досить довге життя. Цього року відзначатимуть 160-річчя від дня його народження.

Народившись у чеській Богемії, Богумил Воячек у 1879 році закінчив класи контрабасу та теорії музики у Празькій консерваторії. Потім кілька років виступав як соліст у симфонічних концертах не лише у містах Чехії, а й Австрії та Німеччини. У 1883 році переїжджає у Київ. Відомо, що Богумил Воячек проживав у Києві за такими адресами: вул. Івана Франка, 18; вул. Львівська (нині – Січових Стрільців), 26; вул. Рейтарська, 24, вул. Б.Хмельницького, 7 та 54, на вул. Садова, 4 (не всі будинки до сьогодні збереглися).

Можливо, саме на запрошення оперного диригента та композитора Йозефа Прибіка, у 1883 році Богумил став артистом і концертмейстером групи контрабасистів київського оперного театру. Тут служив до 1915 року. З 1889 року кияни та гості міста мали ще можливість почути і сольні виступи Богумила Воячека у літніх симфонічних концертах, де він виконував музику як соліст-контрабасист та другий диригент. У 1916-1917 роках музикант став диригентом театру Бергоньє, у 1917-1925 роках – капельмейстер оркестру київської міліції, а пізніше – симфонічного оркестру Київського радіо (1928-1934).

Паралельно викладав у Київському музичному училищі (1885-1934), яке у 1913 році було реорганізовано у Київську консерваторію. Так, тут один рік у його класі навчався також  український композитор та диригент Михайло Вериківський (1914-1915 роки). У 1900-тих роках був також викладачем музики у Четвертій гімназії та Першому комерційному училищі, а курс оркестрових інструментів читав у Музичній школі Миколи Іконникова, у 1910-тих вчив гри на контрабасі, був диригентом учнівського хору Першої київській гімназії.

Незважаючи на свій перезавантажений графік, Богумил Воячек ще і писав музику. Його перу належать численні твори для фортепіано та «Романс без слів» для віолончелі з оркестром, опера «Вій» (за Миколою Гоголем); інструментування опер «Катерина» Миколи Аркаса, яке він зробив для театральної трупи Марка Кропивницького (1888; постановка – 1899) та опери «Ноктюрн» Миколи Лисенка (1913); урочиста кантата, присвячена театру Миколи Соловцова (для хору, солістів та оркестру); симфонічна поема «Пам’яті П.І. Чайковського» (слова С.Плаксіна); марші для духового оркестру (зокрема, у 1909 році, до 100-річчя Першої київської гімназії, «Урочистий актовий марш»); увертюра на молдавські народні мелодії та інші. Так, наприклад, у фондах Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського збереглися ноти вальсу «La Tristesse» для фортепіано (оp. 42, К.; Баку: Г.І.Іїндржишек, [1916-1917]).

Подробиці сімейного життя Богумила Воячека невідомі. Але його онука – арфістка та співачка Тетяна Воячек – стала мамою відомого українського композитора та художника Святослава Крутикова.

Так, через 10 років після смерті Богумила Воячека, в Тбілісі народився Святослав – 19 травня 1944 року. Малювати і писати музику Святослав Крутиков почав ще у дитинстві (вчився у Юрія Кононенка та Євгена Добровінського), а в Київській консерваторії вчився композиції у композитора-класика Бориса Лятошинського. Святослав Крутиков пише переважно камерно-інструментальні твори та музику для кінофільмів та мультфільмів, продовжуючи родинну традицію.